припадала на суху пору року, коли великі річки й їхні притоки — в більш-менш нормальному стані.
Тече річка досить повільно, бо спад її не перевищує восьми дюймів на милю. Жодна річка не має таких вигідних умов для плавби, як Амазонка, коли дують південно-східні вітри, і вітрильним суднам, що напрямляються до Перувіянського кордону, лишається тільки плисти за водою. Чудові машини „Есмеральди“ дозволяли нам не залежати від течії і йти проти води так ніби ми пливли по ставку. Протягом трьох день ми йшли в північно-західньому напрямку. Ріка навіть тут, на тисячу миль од гирла, була така широченна, що береги її з середини стрижня здавались двома вузенькими смужками на самому обрії. На четвертий день по відплитті з Манаоса ми звернули в один з допливів, на місці впадання майже такий же широкий як і Амазонка. Далі він потроху звужувався, а ще за два дні ми добулися до індіянського селища. Професор Челенджер настояв, щоб ми висіли тут і відіслали „Есмеральду“ назад до Манаосу. Незабаром, казав він, почнуться пороги, і яхта однаково буде нам некорисна. Він додав до цього, що ми наближаємось до дверей у невідоме, і що менше люду знатимуть про нашу подорож, то краще. В зв'язку із цим він взяв з кожного з нас слово чести не писати й не розповідати нікому про наш маршрут у дальшому, і подібну ж присягу примусив скласти і наших слуг. З цієї причини я в своєму оповіданні уникатиму точних вказівок і попереджаю, що в мапах, які я посилаю до редакції, сторони світу навмисне вказано неправильно, і тому керуватися ними, якби хто захотів наслідувати нас, не можна. Раціональні, чи не раціональні були мотиви професора Челенджера, то інша річ. Але треба було скоритися, бо якби ми не прийняли його умов, він здатний був одмовитись од експедиції.
