того ж чудово володів англійською мовою. За платню в п'ятнадцять доларів на місяць метиси ладні були слугувати нам, куховарити, веслувати і, взагалі, робити все, що їм буде загадано. Крім них ми найняли ще трьох індіян з болівіянського плем'я Мохо — вславленого поміж усіх колорічкових тубільців якнайкращі рибалки й човнярі. Старшого ми назвали Мохо, решта двоє відзивались на імена Хосе та Фернанда. Отже персонал маленької експедиції, що сидить у Манаосі, чекаючи інструкцій для своєї незвичайної подорожі, складається з трьох білих, двох метисів, одного негра й трьох індіян.
Нарешті по довгому тижні втомного очікування настав призначений день. Уявіть собі добре затінену вітальню в маєтку Санто Ігнасіо, в двох милях од Манаоса. Надворі жовтий сліпучий блиск жаркого сонця. Пальми кидають чорні тіні, чіткі як контури самого дерева. Спокійне повітря виповнено відвічним деркотінням комах — тропічним хором багатооктавного діяпазону, від низького гудіння до високого, гострого дзижчання москитів. Перед верандою — невеличкий садочок, пообсаджуваний кактусами і прикрашений грядками екзотичних квітів. Понад квітниками в проміннях сонячного світла кружляють та в'ються величезні сині метелики і гарненькі крихотки-колібрі. Ми сидимо круг плетеного столу, на якому лежить запечатаний конверт. На конверті зубчастим письмом професора Челенджера написано слова:
„Інструкції лордові Рокстонові з товариством. Розрізати в Манаосі 15-го липня, рівно о 12-ій годині вдень“.
Лорд Джон поклав годинника на стіл коло себе.
— Лишається ще сім хвилин, — сказав він. — Наш стариган любить точність.
