але і дійсність, скільки я міг дізнатись про неї, досить цікава.
Кілька років тому лорд Джон опинився в так званій „Нічій Землі“ — місцевості, що лежить між невизначеними як слід кордонами республік Перу, Бразилії й Колумбії. Тут, на величезній площі, ростуть ґумові дерева, що їх, як і в Конґо, кленуть тубільці, бо експлуатація ґумового дерева зв'язана з неймовірним визискуванням робітників. В країні панує купка підлих метисів. Вони озброїли частину індіян, а решту обернули в рабів, нелюдськими муками тероризували їх і примусили рубати ґумові дерева, щоб потім гнати їх за водою до Пари. Лорд Рокстон оступився був за бідними жертвами, але на відповідь дістав самі погрози та образи. Тоді він оголосив форменну війну проводиреві рабовласників Педрові Лопесові, організував із утеклих рабів цілий загін, озброїв його, розпочав військові дії, і скінчив тим, що власноручно вбив словнозвісного метиса й знищив систему, на чолі якої той стояв.
Не дивно, що людину з рудуваточорним волоссям, шовкомим голосом і вільними манірами стрічали по берегах великої Південно-Американської ріки з таким інтересом. Звичайно, почуття, які викликало його з'явлення, були не однакові: вдячність тубільців дорівнювала ненависті їхніх визискувачів. В наслідок своєї корисної праці він чудово володів поширеною вздовж Амазонки мовою Хераль, що на одну третину складалася з португальських, а на дві третини — з індіянських слів.
Я зазначив уже передніш, що лорд Джон Рокстон був маніяк у своїх симпатіях до Південної Америки. Про цю величезну країну він міг говорити тільки з запалом, і запал той, хоч як мало я її знав, заражав і мене, притягаючи мою увагу та збуджуючи цікавість
