з пароплава на суходіл, Самерлі трохи заспокоївся й захопився красою та різноманітністю пташиного й комашиного життя навкруги, бо він дійсно цілком відданий науці. Він цілі дні ходить з рушницею та сіткою на метелики, а ввечері клясифікує свої колекції. Серед його менш видатних особливостей треба відзначити байдужість до чепурности, неохайність, надзвичайну розсіяність і терникову люльку, яка зрідка буває не в його роті. Замолоду він брав участь у багатьох наукових експедиціях (зокрема був з Робертсоном у Новій Ґвінеї), і життя в таборі або на човні не новина йому.
Лорд Джон Рокстон своєю вдачею девчому схожий на професора Самерлі, девчому — правдива протилежність його. Він на двадцать років молодший, але такий самий кощавий та жилавий як і професор. Щодо його зовнішности, то опис її ви знайдете в записках, залишених мною в Лондоні. Він надзвичайно чепурний та охайний, вбирається у білий пістревий костюм, носить високі, протимоскитні, брунатні чоботи й голиться щонайменше раз на день. Як і більшість людей чину, він — скупий на слова, любить занурюватись у міркування, але охоче відповідає на запитання й завжди бере участь у загальній розмові. Він досконало знає ввесь світ, а надто Південну Америку, і незмінно вірить в успіх нашої експедиції, хоч як глузує з нього професор Самерлі. У лорда приємний голос і спокійні маніри, але в його блакитних очах почувається непохитна рішучість і здатність сатаніти, розлютувавшися; прикмети — особливо небезпечні в людині, що вміє стримувати себе. Він мало розповідав про свої бразильські та перувіянські пригоди, і мене вразило збудження, яке його присутність викликало в тубільців, що вбачали в ньому свого захисника й протектора. Подвиги Червоного Ватага, як вони прозвали лорда, стали в них легендою,
