значені на конверті. Ясно? Звіряюся на вашу честь і думаю, що ви сумлінно виконаєте мої розпорядження. Ні, містер Меловне, ваших кореспонденцій, скільки освітлення фактів єсть задача вашої подорожі, я нічим обмежувати не хочу. Одне лише зауваження: пишіть тільки за те, що безпосередньо зв'язане з експедицією, і нехай до вашого повернення „Газета“ нічого не друкує. Бувайте, сер! Ви до певної міри поліпшили мою думку про осіб нижчого фаху, який ви, на своє нещастя, репрезентуєте. На все краще, лорде Джоне! Наука, скільки я розумію, для вас — запечатана книга, але мушу поздоровити вас: там вам буде де пополювати. Ви, безперечно, опишете в „Мисливстві“, як убили хвостатого диморфодона. Прощайте й ви, професоре Самерлі! Якщо ви можете, ще поступати наперед, хоч я й не думаю цього, ви, напевно, повернетесь до Лондона трохи розумніший.
По цих словах він перекрутився на закаблуках, і за хвилину я бачив з пароплава, як його присадкувата постать простувала до трамвая. Ми йдемо вже Ляманшем. Ось останній дзвоник, щоб здавали листи. Зараз нас залишає лоцман. Тепер нас оддано на призволяще долі.
Не буду надокучати тим, до кого дійдуть ці рядки, описом нашої чудової подорожі на пароплаві. Не стану розповідати й про тижневу зупинку в Парі. Лише коротенько відзначу переїзд рікою, що її широкі, нехуткі, ґлеюваті води ми краяли кораблем хіба трохи меншим за трансатлантичну „Франциску“. Нарешті, проїхавши
