це не зазначено в святому письмі. Подеколи, голубе мій, кожен з нас судить та карає, бо того вимагає наше сумління. Провадив і я війну на свій власний страх. Сам оголосив її, сам закінчив. Кожна з рушниць — то доглядач рабів. Не погана колекція, га? Ота велика — то Педро Лопес — король їх усіх — його я вбив коло Путомайо–річки. О! а це саме підійде для вас. — Він витяг з буфету рушницю, інкрустовану сріблом. — Обкладена гумою коло прикладу, добре вивірена, на п'ять набоїв. Можете звірити на неї своє життя. — Він передав мені рушницю й зачинив буфет. — А доречі, — спитав він, знову вмощуючись у крісло, — що ви знаєте за професора Челенджера?
— Перед сьогоднішнім днем я ні разу його не бачив.
— Так само — як і я. Цікаво, що обидва ми вирушаємо в подорож під проводом людини, якої ми не знаємо. Це, видима річ, — не абиякий птах. А колеги професора нібито не занадто влюбляють його. Що зацікавило вас у ньому?
Я стисло розповів йому мої вранішні пригоди. Лорд уважно вислухав, мене, а потім видобув з шухляди мапу Південної Америки й розстелив її на столі.
— На мою думку, все, що казав він вам, все до останнього слова — достеменна правда. І завважте, — серйозним тоном додав лорд, — що я маю підстави говорити так, бо знаюся на цих справах. Південну Америку я дуже люблю і вважаю, що на цілій нашій планеті немає країни кращої за ту, що лежить між Дайреном і Огняною Землею. Люди не знають ще її і не уявляють собі, що вона може дати. Я пройшов її з краю до краю і перебув там два засушливі сезони, коли воювався з тими рабовласниками. Живши там, я не раз чув од індійців такі самі легенди, що, безперечно, ґрунтуються на чомусь реальному. Що ближче ви знайомитесь
