микач. Сила лямпочек під кольоровими абажурами залила червонуватим світлом велику кімнату. Стоячи коло дверей і роздивляючись навкруги, я мав загальне вражіння надзвичайного комфорту та чепурности з печаткою суто чоловічого смаку. Скрізь була мішанина розкошів грошовитої людини й недбайливости старого парубка. На підлозі лежали дорогі футра та орієнтальні мати, що грали всіма барвами веселки. По стінах висіло багато картин і гравюр, в яких навіть моє недосвідчене око не могло не впізнати дуже дорогі та рідкі екземпляри. Малюнки боксерських змагань, фотографії танцюристок і бігових коней чергувалися з похітливим Фрагонаром, войовничим Жірарде та сантиментальним Тернером. Але серед цих прикрас були розкидані трофеї, які нагадували, що лорд Джон Рокстон був разом із тим один з найславетніших спортсменів і атлетів свого часу. Перехрещені темносинє й кармазинове весла на коминку промовляли про його подвиги в окфордському весловому клюбі, а рапіри та рукавички для бокса під ними свідчили, що і в цих галузях спорту він не пасе задніх. Круг цілої кімнати висіли голови вбитих ним на ловах тварин з усіх кутків світу, і понад ними всіма височила голова білого носорога зі зневажливо закопиленою верхньою губою.
Посеред кімнати на багатому червоному килимі стояв чорний із золотими інкрустаціями стіл у стилі Людовіка XV; розкішна пам'ятка давнього мистецтва, по-блюзнірському заплямована слідами склянок і пропалена недокурками сигар. На столі стояла срібна таця з курильним приладдям і карафа з віскі. Мовчазний господар налляв дві склянки, розводнив віскі содовою водою, вказав мені на крісло, підсунув склянку ближче до нього і простяг мені довгу, ніжну гаванну. Потім він і сам сів навпроти і втупив у мене свої допитливі, без-
