Містер Самерлі. Так, я увійду. (Оглушливі оплески).
Професор Челенджер. Тоді я обіцяю передати вам матеріял, що дасть змогу знайти путь до тої місцевости. Але, якщо містер Самерлі хоче перевіряти мене, то я з свого боку хотів би мати когось, хто контролював би його. Не хочу таїти від вас, що дорогою перед вами повставатимуть і великі труднощі, і значні небезпеки. Містерові Самерлі потрібний буде молодий супутник. Чи немає тут охочих?
Ось що спричиняється іноді до кризи в житті людському. Чи міг я, вступаючи до цієї залі, думати, що мені незабаром випаде перебути такі неймовірні пригоди, за які я ніколи й не мріяв. А Ґледіс? може, це й була нагода, що про неї вона говорила? Ґледіс порадила мене їхати. Я зірвався з стільця. Тарп Генрі, що сидів поруч зо мною, схопив мене за рукав і прошепотів: „Не будьте ослом привселюдно, Меловне!“ В той же час за кілька рядів перед собою я побачив високого, худорлявого чоловіка з темним волоссям. Він теж стояв і лихим оком дивився на мене. Але я не здавався й раз по раз повторював своє:
— Я хочу їхати, пане голово.
— Прізвище, прізвище? — гукала публіка.
— Мене зовуть Едвард Дан Меловн. Я — репортер „Щоденної Газети“ і буду цілком безсторонній свідок.
— Ваше ім'я, сер? — спитав голова мого високого конкурента.
— Я — лорд Джон Рокстон. Був уже на Амазонці, добре обізнаний з усією місцевістю й маю всі дані, щоб узяти участь в експедиції.
— Репутація лорда Рокстона як спортсмена й мандрівника відома всьому світові, — зауважив голова. —
