Справді-бо містер Гангертон — її батько — був найнетактовніша в світі особа — якийсь пухнатий, пелехатий, неохайливий кокаду; добряча, але надзвичайно самозакохана людина. Якби що й могло відштовхнути мене від Ґледіс, то хіба лише перспектива придбати такого тестя. Він, напевно, був переконаний, що я вчащаю до них тричі на тиждень з єдиною метою порозкошувати його товариством і зокрема поговорити з ним про біметалізм. Доречі, в останньому питанні містера Гангертона вважали за великий авторитет.
Того вечора я протягом години, а то й більше, уважно слухав, як він цекотав про погані гроші, що витискають хороші; про умовну вартність срібла; про знецінення рупії та про справедливі вексельні курси.
— Уявіть собі, — із завзяттям пискнув він, — що всі борги зненацька примушують сплатити й сплатити негайно. Що ж, за сучасних умов, станеться тоді?
Я, розуміється, відповів, що для мене це позначатиме цілковиту руїну. А він схопився з стільця, дорікнув мені завждишньою моєю легковажністю, що унеможливлює провадити зо мною будь-які поважні розмови, і побіг убиратись для масонських зборів.
Нарешті ми з Ґледіс лишились на-самоті. Настав рішучий момент. Цілий вечір я почував себе, як той сал-
