— Ось, леді й джентльмени, причина незвичайного зросту плазунів, що лякають нас у Золенгофських і Вільденських лупаках. На щастя, вони зникли з поверхні нашої планети ще перед з'явленням перших людей.
— З приводу цього можна ще сперечатися! — загуркотав голос на помості.
Збити містера Волдрона з пантелику було не легко, а перепиняти його, як ми бачили на прикладі джентльмена з червоною краваткою, було навіть небезпечно.
Але це зауваження здалося лекторові такою нісенітницею, що на мить він розгубився, але по короткій павзі опанував себе й голосно та повільно повторив:
— Вони зникли з поверхні нашої планети ще перед з'явленням людини.
— З приводу цього можна ще сперечатися, — знову зугоркотів той таки голос.
Волдорн здивовано перебіг очима по ряду професорів на помості і спинив свій погляд на Челенджері' що сидів, одхилившись на спинку свого крісла, і, заплющивши очі, здавалось, усміхався ві сні.
— А! — знизав плечима Волдрон. — Це ж мій друг професор Челенджер, — і поновив свою лекцію, нібито дальші пояснення були зайві.
Та інцидент на цьому не скінчився. Кожен крок лектора у гущавину минулого неминуче приводив то твердження про загибель передісторичного життя, і кожне таке твердження неминуче викликало нове зауваження з боку професора. Авдиторія починала угадувати наперд його репліки і захоплено вітала їх. Купка студентів узяла участь в змаганні, і скоро тільки Челенджерова борода починала движіти, сотня голосів, не давши йому вимовити й слова, гукала одними устами; „З приводу цього можна ще сперечатися“. На
