— Згодом він опам'ятався трохи, і ми розмовляли зовсім по приятельському. А зрештою, я від нього нічого не добувся, принаймні такого, що можна було б оголосити.
— Я не цілком поділяю вашу думку. Він підбив вам око, це вже матеріял для оголошення. Ми живемо не за доби терору, містер Меловне. Треба кінець-кінцем приборкати цього суб'єкта. Завтра я напишу передовицю; він нею не здобріє. Розкажіть мені все докладно, і я його пропечу назавжди. „Професор Мюнхгавзен“ — як вам подобається ця назва статті? Або — „Сер Джон Мандсвій — воскреслий Каліостро“ — всі історичні брехуни та дурисвіти в одній особі. Я виведу його на чисту воду.
— Я не робив би цього, сер.
— Чому так?
— Бо він аж ніяк не брехун і не дурисвіт.
— Що? — заричав Мек-Ардл. — Невже ви хочете сказати, що вірите його дурним вигадкам про мамонтів, мастодонтів та велетенських морських гадюк?
— Я не знаю, чи вигадки це, і не думаю, щоб він говорив про ці тварини. Але я вірю, що він одкрив щось нове.
— Тоді, чого ж ви не напишете про це?
— Я дуже хотів би написати, та обіцяв, що мовчатиму. Тільки за такої умови він і згодився розповісти мені дещо. — В кількох словах я розказав про своє побачення з професором.
Мек-Ардл з недовір'ям хитав головою.
— Гаразд, містер Меловне, — сказав він нарешті, — але про сьогоднішнє вечірнє засідання ви, сподіваюся, не обіцяли мовчати. Мені здається, що звіту про нього не вмістить жодна газета, бо за Волдрона писали вже двадцять разів, а про те, що там буде й Челенджер,
