висловив свої почуття з таким запалом, що професор навіть заплющив очі й поблажливо всміхнувся.
— Це — найнезвичайніша в світі річ, за яку мені будь- коли доводилося чути! — скрикнув я, захоплений, проте, більше як журналіст ніж як учений. — Це — щось кольосальне. Ви — Колумб науки; ви відкрили втрачений світ. Я щиро шкодую, що один час дозволив собі сумніватися. Але все це здавалося таким неймовірним. Тепер переді мною наочні докази, і вони переконають кожного.
Професор аж муркотів з задоволення.
— Що ж ви зробили потім, сер?
— Надходила дощова пора року, містер Меловне, а запасів у мене майже не було. Я дослідив частину того пасма гір, але перейти через них мені не пощастило. Пірамідальна скеля, на якій я вбив птеродактиля, здавалася мені приступнішою. Я трохи альпініст і спромігся стеребкатись приблизно до половини її, а звідти ближче придивитись до високорівні на верхів'ї кряжу. Воно показалося вельми обширим і, куди не кинути оком, вкритим зеленою рослинністю. Нижче слалися мочаруваті в хащах згір'я, де кишіло гадюк, комах і лютувала пропасниця. Вони правили за природний захист цієї дивовижної країни.
— І ви не бачили там жодних ознак життя?
— Ні, сер, не бачив. Але протягом кількох тижнів, що ми стояли табором коло підніжжя скелі, ми не раз чули знизу якийсь дивний шум.
— А тварина, що її змалював американець? Як ви пояснюєте собі походження того малюнка?
— Треба гадати, що він добувся до верхів'я гірського кряжу й бачив її звідти. Отже, ми знаємо, що шлях на гору існує. Ми знаємо також, що шлях той дуже важкий, бо інакше тварини зійшли б униз і порозселювались по цілій країні. Тепер вам, сподіваюся, ясно?