— Курупурі — це духи лісів, доволі злісні, і їх, кажуть вони, треба уникати. Ніхто не знає, як вони виглядають або чим живляться. Проте, між мешканців сточища Амазонки їхнє ім'я править за пострах. Разом із тим, усі тубільці, як один, вкажуть вам, у якому напрямку живуть Курупурі. Це — той шлях, яким ішов американець. Там і слід було шукати цих страховищ. Моя задача полягала в тім, щоб виявити їх.
— І що ж ви зробили? — Мій легковажний настрій минувся. Масивний професор викликав уже пошану до себе і владно притягав мою увагу.
— Я сяк-так подолав забобони тубільців — вони бояться навіть говорити про курупурі — і, за допомогою підлещувань, загроз та подарунків, умовив двох із них піти в провідники до мене. По багатьох пригодах, — за них я не стану розводитись, — пройшовши чималу путь, — про довжину його я змовчу, — і в напрямку, який я не зазначатиму, ми нарешті добулися до місцевости, ніким і ніколи ще не списаної, куди, за винятком мого безталанного попередника, не ступала ще нога людська. Чи не буде вам завгодно подивитись на це?
Він передав мені фотографію кабінетного розміру.
— Незадовільна якість знятка пояснюється тим, — сказав він, — що підчас переїзду рікою човен перекинувся, і ящик, де лежали не виявлені платівки, розсівся. Втрата була непоправна — майже всі платівки загинули; це — одна з небагатьох, які пощастило почасти врятувати. Сподіваюся, ви ласкаво не вимагатимете дальших пояснень. Я й так сказав задосить і не маю охоти заглиблюватись у це питання.
Фотографія безперечно, була дуже зблякла. Суворий критик вільно міг би витлумачити її не правдиво. На її тьм'яній поверхні видно було якийсь крайовид сірого
