Замість відповісти професор узяв з полиці книжку.
— Це твір мого талановитого друга, Рея Лянкастра, — сказав він, — і в ньому єсть ілюстрація, що повинна зацікавити вас. А, ось вона! Зветься „імовірний вигляд юрського Динозавра-Стегозавра“. Задня нога вдвоє вища за дорослого чоловіка. Ну, що ви на це скажете?
Він передав мені розгорнену книжку. Я глянув на малюнок і здригнувся. Між шкицом невідомого митця й реконструйованою теоретично твариною з мертвого світу була разюча схожість.
— Це, і справді, незвичайно! — вихопилось у мене.
— Але вас вона все ще не переконує?
— Це, може, просто випадково; а, може, ваш американець бачив десь таку ілюстрацію, і вона збереглася йому в пам'яті.
— Нехай, — милостиво згодився професор, — залишімо малюнки. Тепер я попрошу вас глянути на це, — і він передав мені кістку, яку знайшов тоді в торбі покійника. Кістка та мала пальців шість уздовж, була з мій великий палець завгрубшки, і на одному з кінців її залишився висохлий хрящ.
— Якій з відомих вам тварин належить ця кістка? — спитав професор.
Я уважно оглянув її з усіх боків, силкуючись використати свої напівзабуті знання.
— Це, імовірно, дужка людини, тільки ненормально розвинена?
Мій бесідник зневажливо махнув рукою.
— У людини дужка крива. А ця кістка — пряма. На поверхні її, як бачите, жолобок, в якому, очевидно, лежав міцний сухожилок, чого не могло б бути на дужці.
— Тоді, мушу признатись, я не знаю, що воно таке.
