— Ну? — спитав він.
— Безсумнівно, це дуже оригінальна формація, — зауважив я, — але я не досить геолог, щоб сказати, чи і справді вона незвичайна.
— Незвичайна, — повторив Челенджер. — Це — уніка. Це — щось неймовірне. Ніхто на землі і мріяти не може про таке. Дивіться тепер далі.
Я перегорнув сторінку і аж скрикнув з подиву. То був малюнок найбільш чудернацької тварини, яку мені будь-коли доводилось бачити. Привид, що може вважатися хіба курцеві опію або божевільному. Уявіть собі голову птаха, тулуб у лусках наче в ящірки, довгий хвіст, засіяний колючками, а на горбуватій спині — висока зубчаста торочка, що виглядала як дванадцятко півнячих гребнів, розташованих один позад одного. Перед цим створінням стояв якийсь недоладний чоловічок-карлик подоби людської.
— Ну, що ви про це думаєте? — згукнув професор, потираючи з виглядом переможця руки.
— Це якась потвора, якесь чудовисько.
— Але чого б то став він малювати таку тварину?
— Мабуть, хильнув забагато джину.
— Це найкраще пояснення, що його ви можете дати?
— А як же пояснюєте це ви, сер?
— Очевидно тварина існує, і її мальовано з натури.
Я не засміявся тільки тому, що пригадав, як ми колесом котилися по сходах.
— Правильно, правильно, — ствердив я тоном, яким звичайно заспокоюють причинника. — А втім, мушу признатись, мене страшенно дивує оця манюсінька фігурка. Будь то індіян, можна було б вважати за доведене, що в Америці живе плем'я пігмеїв, але він, здається, европеєць.
