дала б себе, але те, що я там бачив, дало зовсім новий і свіжий матеріял для науки.
Ви, певно, знаєте, — хоч за наших півкультурних часів ви, певно, не знаєте, — що деякі місцевості в сточищі Амазонки досліджено лише частково, і що ця ріка має численні допливи, але багато їх не нанесено навіть на мапи. Я хотів одвідати ці малознані краї та вивчити їхню фавну, щоб здобути матеріялу для кількох розділів монументальної праці з галузі зоології. Сподіваюся, цей твір виправдить мої існування. Закінчивши свою роботу й повертаючись додому, я випадком спинився на ніч в маленькому індійському сільці коло самого гирла одного з допливів Амазонки; — тимчасом я не назову вам його імени. Тубільці належали до плем'я Кукума. То був дуже приємний, але зовсім не освічений нарід, і розумові здібності їх навряд чи перевищували здібності типового лондонця. Коли я йшов проти води, мені пощастило вилікувати декого і здобути собі серед них величезної популярности. Не дивно, що на мене нетерпляче чекали. З їхньої жестикуляції я зрозумів, що хтось потребує моєї медичної допомоги, і разом із ватажком пішов до одної з халуп. Ввійшовши туди, я побачив, що мій пацієнт тільки-но помер. На моє здивування то був не індіян, а біла людина з рівним волоссям і деякими ознаками альбінізма. Одягнений у якесь дрантя, він мав страшенно виснажений вигляд, і все тіло його свідчило за задовгі страждання. Скільки я міг зрозуміти тубільців, він був для них чужинцем і прийшов у село з лісу в останній стадії знеможення.
У головах покійника лежала його дорожня торба, і містиме її я уважно розглянув. На дошці, що я знайшов усередині, було написано його ім'я: Мепл Вайт, Лейке Евню, Детройт у штаті Мічіган. Перед
