— Годі. Бувайте здорові. Бажаю вам усього найкращого.
— Ні, ні, — скрикнув я. — Я згодний на всі умови. Адже ви не полишили мені на вибір нічого іншого.
— Нічогісінько.
— Нічого не поробиш. Тоді я обіцяю.
— Слово чести?
— Слово чести.
Його нахабні очі дивилися на мене з недовірою.
— А зрештою хіба ж я знаю, яка вона у вас, та честь?
— Бігме, сер, — не стримався я, — це вже занадто. Ніколи за свого життя не дозволяв я так ображати себе.
Цей вибух обурення, здається, більше зацікавив ніж вразив його.
— Круглоголовий, — пробурчав він. — Брахіцефал, сірі очі, чорне волосся, чи немає домішки негрської крови? Ви кельт, я гадаю?
— Я ірляндець, сер.
— Ірляндець? і з самої Ірляндії?
— Так, сер.
— Тоді все ясно. Ну, слухайте. Ви дали мені слово чести, що не зрадите моєї до вас довірливости. Мушу попредити, що довірливість ця далеко не така цілковита, як, мабуть, ви думаєте. Але в кожному разі і ті невеличкі відомості, що їх я вам хочу подати, будуть для вас дуже інтересні. Перш за все, ви, напевно, чули, що два роки тому я відбув подорож до Південної Америки. Подорож, що її в історії науки вважатимуть за клясичну. Метою тої подорожі було перевірити деякі твердження Волеса та Бейтса. А перевірити їх можна було лише в тих самих умовах, в яких переведено й первісні дослідження. Якби моя експедиція і не мала ширших наслідків, то й тоді вже вона цілком виправ-
