— Будьте певні, що я не дам собі в кашу наплювати і зовсім не потребую ваших симпатій. Дайте мені стати спиною до стіни й залиште самого, сер; і тоді старий Челенджер почуває себе якнайкраще. А тепер, сер, давайте якомога скоротімо вашу візиту. Вам вона, певно, не дуже приємна, а мені — невимовно набридла. Ви, здається, хотіли були дістати від мене додаткові пояснення до деяких тверджень, висунутих у моїх тезисах.
Він просто йшов до цілі, і ухилитись од відповіді було трудно. А я мусів вести свою гру далі та чекати слушнішого моменту. Може, далі становище моє полекшає. Невже ж мій ірляндський розум зрадить мене саме тепер, коли він мені такий потрібний? Пара сіро-блакитних очей прошила мене гострим поглядом. — Ну, чого ж ви мовчите? — рикнув він.
— Я тільки студент, — удаючи з себе дурника, відповів я. — Не більше, можу сказати, як початкуючий учень. Але мені здається, що до Вейсманової теорії ви поставились занадто суворо. Хіба ж роботи останнього часу не ствердили деяких його тез?
— Які роботи? — із загрозливою лагідністію спитав він.
— Ну, та всі роботи. Правда, я не насмілився б назвати висновки з них безперечними, але загальний напрямок сучасної наукової думки…
Він нахилився до мене із заклопотаним виглядом.
— Ви, я думаю, не будете заперечувати, — сказав він, загинаючи пальця, — що черепний індекс єсть чинник константний?
— Звичайно, — притакнув я.
— А телегонія ще й досі викликає сумнів?
— Натурально.
— І що первісна плазма відмінна від партеногентичного яйця?
