забаганки? Я упав уже з небесних високостей і обома ногами стояв на землі. Але були обставини, що знову піднесли мене понад хмари. Я перебіг через садок, постукав молотком у двері, почув голос Ґледіс, відштовхнув здивовану покоївку і вдерся до вітальні. Вона на низенькому дзиґлику сиділа коло рояля, затінена дашком на лямпі. За три скоки я перетяв кімнату й схопив обидві її руки.
— Ґледіс! — скрикнув я. — Ґледіс!
Вона здивовано дивилася на мене. З нею сталася якась майже непомітна зміна. Вираз очей, бундючний погляд, щільно стиснуті губи — все це була новина для мене. Вона випручила свої руки.
— Що це позначає? — спитала Ґледіс.
— Ґледіс! — зойкнув я. — У чім річ, Ґледіс? Хіба ж ви не моя, Ґледіс, моя маленька Ґледіс Гангертон?
— Ні, — відповіла вона, — я Ґледіс Поте. Дозвольте представити вас моїй дружині.
Дивна штука — життя. Я меланхолійно вклонився й поручкався з маленьким, рудуватим чоловічком, що сидів у кріслі, яке нещодавно було виключно до моїх послуг. Ми привіталися й скривили досить кислі міни.
— Батько дозволив нам тимчасом жити в нього. Наше помешкання ще не готове, — пояснила Ґледіс.
— О, звичайно, — не заперечував я.
— Ви, значить, не дістали мого листа в Парі?
— Ні, я ніде не мав листа від вас.
— Шкода. Він мав з'ясувати вам усе.
— Для мене все вже ясно, — заспокоїв її я.
— Я розказала Вільямові все, — мовила Ґледіс. — У нас із ним немає секретів. Дуже шкодую, що так сталося. Але, ви ж розумієте, ваше чуття не могло бути глибоке, раз ви поїхали, залишивши мене саму. Ви не сердитесь?
