знаємо приклади, коли мандрівникам, що поверталися з невідомих країн, занадто легко няли віри. Хіба ж у таке становище повинен ставити себе й Зоологічний інститут? Він не заперечує, що учасники експедиції — люди твердої вдачі. Та натура людська — дуже складна штука. Жадоба слави може спокусити навіть професора. Як вечірні метелики, ми всі тягнемось до світла. Мисливець хоче перевершити всіх інших мисливців, журналіст — не від того, щоб доповнити факти сенсаційними вигадками. Кожен з членів експедиції мав свої власні мотиви, щоб прикрасити результати подорожі. (Ганьба! Ганьба!). Він зовсім не хоче ображати будь-кого. (Ви вже образили!). Всі ці дивовижні оповідання підтримуються дуже непевними речовими доказами. На що ж вони сходять ті докази? На кілька фотографій. Невже ж тепер, коли мистецтво фотографії дійшло такого розвитку, фотографії не можуть бути підроблені? Що ж іще? Нам розказують історію про занадто стримкі схили, мотузки та линви, що унеможливлює спускання з плята великих тварин. Це — досить вигадливо, але зовсім не переконливо. Переказують, що лорд Джон Рокстон має в себе череп форорахуса. Він — доктор Ілінґворт — дуже хотів би побачити той череп.
Лорд Джон Рокстон. Цей чолов'яга називає мене брехуном. (Шум).
Голова. Тихо, тихо! Я прошу доктора Ілінґворта закінчити промову і внести поправки, за які він говорив.
Доктор Ілінґворт. Я міг би сказати ще багато, ваша світлість, та скоряюся вашому розпорядженню. Пропоную, висловивши подяку професорові Самерлі за інтересну доповідь, вважати тези її за недоведені і обрати нову контрольну комісію в ширшому складі.
Важко списати розрух, що його викликала ця поправка. Значна частина слухачів висловлювала своє
