За дві години ми самі й усі наші речі були вже на рівнині. Якби не багаж Челенджерів, ми не мали б з тим спусканням ніякого клопоту. Залишивши багаж на місці, ми подалися до табору Замба і ранком підійшли до нього. На наше здивування там горіло не одне огнище, а щонайменше — дванадцять. То прибув рятувальний загін — двадцять індіян з-понад Амазонки, з палями, линвами й усяким знаряддям, потрібним щоб перекинути міст через провалля. Тепер нам не важко буде транспортувати наш багаж, коли завтра ми прямуватимемо до Амазонки.
Закінчую свій звіт у прегарному настрої. Очі наші бачили великі дива, а страждання очистили наші душі. Кожен із нас став кращий і чутливіший. В Парі ми, я думаю, спинимось та екіпіруємось, і тоді цей лист трохи випередить мене. У противному разі пошта прибуде до Лондону водночас зо мною. Так чи інак, а незабаром я матиму приємність стиснути вам руку, дорогий містер Мек-Ардле.
Я хотів би висловити тут подяку всім нашим амазонським друзям за гостинність і великі послуги, зроблені нам, коли ми повертались додому. Зокрема згадаю я сеньйора Пеналосу та інших службовців бразильського уряду й сеньйора Перейра з Парі. Дякуючи останньому, ми спромоглися набути пристойного вигляду і з'явитися в цивілізований світ, що нетерпляче чекав на нас, цілком одягнені. Не дуже чемно було з нашого боку не задовольнити цікавости люб'язних хазяїв, але за даних обставин іншого виходу не було. Я
