тажок. Тільки він один не виявляв охоти затримувати нас у цій дивній країні. Про це все ми довідалися з його проречистих жестів. Того вечора, вже поночі, він прийшов до нас, передав мені згорнутий кусок кори, потім урочисто показав на отвори печер над нашими головами і, поклавши на губи пальця, повернувся до своїх.
Ми присунули цей кусок кори ближче до огнища й заходились розглядати його. Він мав коло квадратного фута завбільшки, і на внутрішньому боці його був рядок оригінально розташованих ліній, що їх я тут репродукую.
.jpg)
Написані вугіллям, вони виразно відокремлювались на білій поверхні кори, і спершу здалися мені якимись музичними знаками.
— Що б то не було, можу заприсягтись, що для нас воно має величезне значіння, — сказав я. — Це видко було з його обличчя.
— Якщо то не якийнебудь дикунський жарт, — висловив сумнів Самерлі, — що їх так улюбляють усі люди.
— Це, безперечно, — умовне письмо, — промовив Челенджер.
— Скидається на ребус, — зауважив лорд Джон, нахиляючись, щоб краще бачити. Раптом він простягнув руку й схопив загадковий документ.
— Свідчуся небом, — скрикнув він, — я, здається, розгадав. Хлопець правильно каже. Дивіться сюди. Скільки знаків на цій корі? Вісімнадцять. Ну, а над нами вісімнадцять печер.
