Ніколи ще наша Експедиція не була так близько від цілковитої загибелі, як тоді. Надимлена оболона з жахливою швидкістю шарпнула в повітря. В одну мить Челенджер одірвався від землі й потягся слідом за ним. Я ледве встиг обхопити його за поперек і сам полинув у гору. Лорд Джон учепився за мої ноги, і я відчував, що й він летить за мною. Один момент я бачив, як троє мандрівників наче в'язка сосисок метлялися над країною, що її вони заповзялись досліджувати. На щастя, линва могла витримувати тільку обмежену вагу, чого, здається, не можна було сказати про ту пекельну машину. Розлігся хруск, і всі ми опинилися на землі з кружалом линви поверх нас. Підвівшися, ми в блакитному небі вгледіли маленьку чорну точку — то летіла наша базальтова брила.
— Чудово! — скрикнув Челенджер, потираючи забиту руку. — Цілком задовільна й вичерпна спроба. Я навіть і не сподівався такого успіху. Обіцяю вам, джентльмени, зробити за тиждень новий бальон і ручуся, що перший етап нашої поворітної подорожі ви відбудете цілі й неушкоджені.
Ось вам точний опис останніх подій. Закінчую свою оповідь у нашому старому таборі, де так довго чекав на нас вірний Замбо. Всі страхи та небезпеки залишилися в минулому як важкий сон. Червонувата кам'яна стіна височить тепер над нами. Ми спустилися з плята цілі та неушкоджені і в найбільш несподіваний спосіб. За шість тижнів або за два місяці ми будемо вже в Лондоні, і навряд чи цей лист на багато випередить мене.
Зміна в нашому становищі сталася ввечері того дня, коли пробувано бальон Челенджера. Я казав уже, що єдиною особою, яка нібито співчувала нашому плану покинути плято, був молодий, урятований від нас ва-
