Одну руку він притиснув до свого пошматованого піджака, а другою, пишаючись, показав на бальон, що тимчасом закруглився і з силою рвався з своїх припон.
— Абсолютна нісенітниця! — чмихнув Самерлі.
Лорд Джон був у захваті.
— Ну, й розумна ж голова! — шепнув він мені. — А як із гондолою? — звернувся Рокстон до Челенджера,
— За гондолу я подбаю в найближчому часі. У мене єсть уже деякі думки, як її зробити та прилагодити до бальона. А тепер я вам покажу, що мій апарат витримає вагу кожного з нас.
— Всіх нас — ви хочете сказати?
— Ну. Я думаю, що кожен з нас почерзі спуститься, на парашюті, а бальон повертатиметься назад у спосіб, який мені доведеться ще вдосконалити. То вже буде легко. Якщо бальон витримає нашу вагу і дасть нам змогу повільно спуститись на землю, мені більше нічого й не треба. Сьогодні ми спробуємо його лише з цього боку.
Челенджер приніс базальтову брилу чималого розміру й такої форми, що до середини її легко можна було прив'язати линву, що за допомогою її ми злазили на пірамідальну скелю. Вона мала коло ста футів завдовжки і, дарма що тонка, була дуже цупка. З ремінців він зробив щось на зразок коміра, з якого звисала низка шкурятяних кінців. Комір Челенджер поклав на горішню частину бальона, а ремінні кінчики зв'язав під низом і почепив на них базальтову брилу. Отже вага її рівномірно розподілялася по всій поверхні бальона. До брили ж таки він прив'язав і линву, тричі обмотавши другим кінцем її свою праву руку.
— Тепер я покажу вам під'ємну силу бальона, — із задоволеною усмішкою промовив Челенджер і поодрізував мотузки, що стримували його.
