— Я попрошу перекласти їх мені англійською мовою, — звернувся я до мого провідника.
— Та це ж бо й єсть переклад.
— Тоді, може, я краще поспитався б щастя з оригіналом.
— Для новака воно, і правда, важкенько.
— Якби мені знайти хоч одну зрозумілу фразу, приступну для звичайного людського мозку. А, це нібито підійде! Здається, тут і я дещо второпав. Перепишімо її. Вона правитиме мені за першу ланку в моїй знайомості з страшним професором.
— Більше я вам не потрібний?
— Ні, ні. Я прочитаю вам лист — в ньому не буде ніякого приводу для сварки. Запевняю вас.
— Ну, гаразд. Ось мій стіл і стілець, а там — папір. Дозвольте мені бути вашим ценсором перед тим, як ви пошлете листа.
Довелося таки мені попрацювати. Але кінець-кінцем, не пишаючись, мушу сказати, послання вийшло не погане, і я, свідомий його високої якости, прочитав листа бактеріологу.
|
„Шановний професоре Челенджере, — починався лист, — скромний студент-природник, я довгий час з глибоким інтересом стежив за вашими міркуваннями щодо суперечки між дарвіністами та вейсманістами. Нещодавно мені випало відсвіжити свою пам'ять, перечитавши… |
— Ну, й ловко ж бреше! — пробурмотів Тарп Генрі.
