клекотів. На його поверхні раз-по-раз з'являлися й тріскались виповнені якимось газом бульбашки. Професор сунув у гейзер порожню всередині комишину і, наче школяр який, скрикнув у захваті, коли, піднісши запаленого сірника до верхнього кінця ЇЇ, викликав маленький вибух і язичок голубого полум'я. Та ще більше зрадів він, побачивши, як затулена клаптиком шкіри комишина, виповнившися газом, злетіла вгору.
— Пальний газ, значно лекший ніж повітря. Можу з певністю сказати, що в ньому єсть значна кількість вільного водню. Ресурси старого Челенджера, мій юний друже, далеко не вичерпані. Я покажу вам ще, як великий розум примушує коритися собі всю природу. — Його, очевидно, поривало поділитися з нами якоюсь таємницею, та він стримався.
На суходолі не було нічого інтересного, зате в озері ми бачили дивні речі. Сила люду й шум, що його ми зняли, наполохав усе живуще, і лише кільки птеродактилів шугали над нашими головами, виглядаючи падло собі на поживу. Зовсім не те було в зафарбелній у рожевий колір воді центрального озера. Воно кипіло дивовижним життям. Величезні аспідно-сірі спини з високими, зубчастими плавцями, виринали з води і, майнувши сріблятим блиском, знову замурювались у озеро. На мілинах і косах аж кишіло чудернацьких плазовитих істот, гігантських черепах та якихось дивних створінь з чорною лиснючою шкірою, що нагадували движучі циновки. Тут і там з-під води витикалися виткі гадючі шиї наче з комірцем із шумовиння і, залишаючи по собі довгий слід, ґраціозно, як лебеді, краяли поверхню озера. Коли одна з цих тварин виповзла на берег, то Челенджер з Самерлі, що прилучився до нас, уздрівши її тулуб у формі бути і величезні плавці ззаду шиї, вибухнули дуєтом захоплення та подиву.
