мавпами й первісними тваринами — мешканцями цього плята — занадто велика різниця, і розвитися з останніх перші безперечно не могли.
— Тоді звідки ж у біса вони взялися? — спитав лорд Джон.
— Це питання безсумнівно викликало б палкі дискусії в наукових колах Европи і Америки, — одповів професор. — Я особисто додержую такої думки, — тут він випнув свої величезні груди й задерикувато озирнувся навкруги. — Я вважаю, що еволюція хребетних через місцеві умови відбувалася на пляті в своєрідний спосіб: давні представники цього типу живуть тут поруч із новітнішими формами. Отже, ми знаходимо такі сучасні створіння, як тапір — тварина з досить довгим родоводом, велетенську лань та мурахоїда, в товаристві з плазунами юрської доби. Це все — зрозуміло. Але ми маємо ще людей-мавп і оцих індіян. Як наука пояснює їхню присутність тут? Я особисто припускаю тільки одне: вони прийшли сюди зокола. В Південній Америці, імовірно, існувала порода антропоїдних мавп, що з давніх давен перемандрували сюди і з плином часу розвинулися в тип, який ми з вами бачили на власні очі. Деякі з них, — професор суворо глянув на мене, — поволі набули такої зовнішности й розмірів, що їм, будь у них трохи більше розуму, могли б заздрити й люди. Щодо індіян, то, я певний, вони з'явилися тут ще пізніше і прийшли знизу. Спонукувані голодом, а може якимись завойовниками, вони почали шукати собі нових осель. Спіткавшися на пляті з ніколи ними не баченими хижими тваринами, вони заховалися в печери, які списував наш юний друг. Але й там довелося їм витримувати напади диких тварин, а зокрема людей-мавп, що вважали їх за чужинців і провадили проти них немилосердну, жорстоку боротьбу.
