ми, щоб одзначити свій притулок і полекшити в дальшому повернення до Форту Челенджера, поробили зарубки на деревах. Мовчки проплазувавши між кущами ми добулися нарешті до краю плята, неподалеку від того місця, де був наш перший табір. Тут ми спинилися, і Рокстон познайомив мене з подробицями свого плану.
— Поки ми в гущавині лісу, ці свині мають над нами перевагу, — казав він. — Вони можуть бачити нас, а ми їх бачити не можемо. На чистому місці — зовсім інша річ. Там ми будемо пересуватися значно швидше як вони. Отже, нам треба триматися чистого місця. По краю плята дерев менше ніж де-інде. Це й буде лінія нашого наступу. Не поспішайте, будьте уважні і майте рушницю напоготові. А головне — не здавайтесь, доки у вас лишатиметься хоч один набій. Це — остання вам порада, мій голубе.
Доповзши до краю плята й глянувши вниз, я вздрів нашого славного чорного Замба, що сидів на камені й палив люльку. Багато віддав би я, щоб озвати його й розповісти про наше становище. Та цього було не можна — нас могли почути. В лісі, здавалося, кишіло людей-мавп. Круг нас скрізь лунало їхнє оригінальне ляскуче ґерґотіння. Тоді ми ховалися в кущі й деякий час лежали тихо. Посувалися ми дуже повільно, і минуло не менше як дві години, поки лорд Джон на митах показав мені, що ми наблизилися до нашої цілі. Знаками звелівши мені лишатися на місці, він поліз наперед сам, і за хвилину повернувся. Обличчя йому тіпалося від збудження.
— Ходім! — згукнув він. — Ідіть мерщій. Сподіваюся, ми ще не запізнилися.
Я й сам тремтів од зворушення, коли, проплазувавши слідом за ним, спинився й поверх його плеча визирнув з-за куща на галявину, що лежала перед нами.
