ний погляд; одне слово, повний каталог. А коли людина-мавпа став поруч Із професором і поклав йому на плече свою лапу, схожість була разюча. Самерлі реготався, як божевільний, і сміявся аж до сліз. Людини-мавпи й собі реготалися, — якщо можна назвати так їхнє гемонське кудкудакання, — а тоді схопили й потягли нас лісом. Вони не доторкнулися ні до рушниць, ні до набоїв, — певно, мали їх за щось дуже небезпечне, — зате забрали з собою все їстивне, що було на видноті. Ми з Самерлі подряпалися трохи дорогою, — бачите, які в мене одяг та шкіра? — вони ж бо тягли нас по простій лінії крізь кущі та терні. Їм же, з їхньою ніби чиненою шкірою, то й не боліло. Щодо Челенджера, то з ним було зовсім інакше. Четверо людей-мавп посадовили його собі на плечі, і він виступав як римський імператор. А що це таке?
Десь неподалеку щось цокало неначе кастаньєти.
— Вони ідуть! — сказав мій компаньйон, заряджаючи свою ґвинтівку. — Заряджайте й ви свої, мій голубе. Не думаєте ж ви, що ми живі віддамось їм до рук? Це — звук, що його вони завжди видають у збудженому стані. Ну, та вони збудяться ще більше, коли захочуть захопити нас. Чуєте ви їх тепер?
— Вони вже десь дуже далеко.
— Невеличкий загін — то ще нічого; але я боюся, що вони порозсилали вивідачів шукати нас по цілому лісі. Ну, та я не закінчив ще мого сумного оповідання. Незабаром вони привели нас до свого міста — щось із тисяча халупчинок, з хмизу та листя, в западині у лісі коло краю плята. Звідси до них — милі чотири. Брудні тварини заляпали мене всього своїми пальцями, і, мені здається, що я ніколи вже не буду чистий. Вони пов'язали нас не згірше за найкращого пакувальника, поклали рядком під дерево, ногами вгору, і настано-
