єсть уже два закінчені листи. Протягом дня я встигну написати третій і довести історію наших пригод до сьогоднішнього дня. Індіян може віднести його. Я загадав Замбові повернутись на скелю ввечері і перебув цей довгий день на самоті, списуючи свої власні пригоди минулої ночі. Я склав також записку, що її мали передати якомусь білому купцеві або капітанові пароплава. У ній я благав прислати нам линви і вказував, що від них залежить наше життя. Все це, так само як і мій гаманець з трьома соверенами, я кинув увечері Замбові. Гроші я просив передати індіянові і обіцяв йому вдвоє більшу суму, якщо він принесе линву.
Тепер вам зрозуміле, дорогий містер Мек-Ардле, якими шляхами дійшли до вас мої листи, а в разі ніколи більше не почуєте за вашого кореспондента, знатимете й його долю. Я занадто втомлений і пригнічений, щоб складати зараз же якісь плани. Завтра подумаю, чи можу я залишатися в нашому таборі, і піду шукати слідів моїх безталанних компаньйонів.
Бралось до ночі, коли на просторій рівнині під моїми ногами з'явилася самотня постать індіяна — єдиної нашої надії на спасіння. Я пас його очима, доки він не зник у зафарбленому в рожевий колір вечірньому тумані, що прослався між далекою річкою і мною.
Уже зовсім поночі повернувся я до нашого сплюндрованого табору. Останнє, що я бачив, був червонуватий блиск Замбового огнища. То була єдина світла точка в цілому світі внизу, так само як і в моїй засмученій душі. А, проте, тепер я почував себе краще. Мене
