Не в довгім часі мою увагу взяло на себе те, що відбувалося коло самих моїх ніг. Дві тварини, схожі на величезні панцерники, спустилися до водопою і почали пити, ляскаючи по воді своїми довгими, пружними язиками, що нагадували червоні стрічки. Велетенський олень з розгильчастими рогами, розкішне, величне як король, створіння підійшло туди ж із своєю самицею та двома малятами. Таких оленів немає ніде в іншому місці, і найбільший з бачених мною лосів не досяг би йому й до плеча. Раптом він застережно форкнув і разом з усією родиною зник в оситнягу. Панцерники й собі поквапились заховатися. Стежкою наближалася до води нова, найжахливіша на вигляд потвора.
Я, певне, бачив уже десь цю незграбну постать, цю горбату спину з зубчастою торочкою, цю пташину голову, нахилену до самої землі. А, пригадав! Та це стегозавр, тварина, зарисована в записній книжці Мепла Вайта; перше, що взяло на себе увагу Челенджерову. Ось тут він, і, може, той самий екземпляр, якого зустрів американець. Земля тремтіла під його важучою ступою, а коли він ковтав воду, все аж гуло навкруги. Протягом п'яти хвилин він був так близько від мене, що я вільно міг торкнутися рукою до огидних гребенів, які хилиталися на його спині. Нарешті він потупав назад і незабаром зник серед скель.
Коли я глянув на годинника, було вже пів до третьої. Треба було закінчувати свою експедицію. Знайти дорогу додому не являло собою ніяких труднощів, бо я ввесь час ішов берегом ручайця, що впадав у центральне озеро якраз між купи каменів, на одному з яких я примостився. Я пустився назад у чудовому настрої, відчуваючи, що зробив велике діло й повертаюся до товаришів з важливими новинами. Найважли-
