кий гарячий, що я ледве міг доторкнутися до нього рукою. Очевидно, вулканічні процеси, що багато років тому випнули це дивне плято, не вичерпали ще всіх своїх сил. Мені й передніш у буйній рослинності високорівні випадало надибувати чорнуваті скелі й брили лави, але цей асфальтовий ставок серед хащів був першим доказом вулканічної діяльности на самому пляті. Я не мав часу докладно вивчати це явище, бо поспішав, щоб не запізнитись і прийти ранком у табір.
То була повна жаху прогулянка, і спомин про неї ніколи не вийде мені з пам'яти. На просторих, освітлюваних місяцем, прогалинах я крався по узліссю в тіні дерев. В хащах я повз рачки, спиняючись і затримуючи подих, коли чув хруск гілок під ногами якоїсь хижої тварини, що проходила неподалеку. Час од часу переді мною з'являлися й зараз же зникали великі мовчазні тіні. Скільки разів збирався я повернути назад, але завжди гордість перемагала страх і штовхала мене до наміченої цілі.
Нарешті (мій годинник показував тоді першу годину ночі) між хащів блимнула вода, а за десять хвилин я був уже на березі центрального озера. Мене знемагала спрага, і, нахилившись до холодної смачної води, я жадібно почав пити. Широка стежка, що привела мене до озера, була вкрита слідами. Очевидно я натрапив на місце їхнього водопою. Коло самої води лежала велетенська брила лави. Я стеребкався на неї — звідти в усіх напрямках розгортався чудовий вигляд на плято.
Перше, що я побачив, страшенно здивувало мене. Описуючи крайовид, який слався переді мною, коли я сидів на дереві, я зазначив, що мені впали в око темні дірки на найвіддаленіших скелях, і що я взяв їх за отвори печер. Тепер, дивлячись на ті ж таки скелі, я
