виконали. Щодо деталів, які слід було б з'ясувати ще на цьому пляті, то вони незчисленні, і впоратись із цією роботою може тільки велика експедиція, спеціяльно устаткована та опоряджена. Будемо ми силкуватися зробити щось сами, ми ризикуємо ніколи не повернутись, і ті важливі здобутки, що їх ми вже маємо, загинуть для людства назавжди. Професор Челенджер винайшов спосіб, що дозволив нам стеребкатись на це плято. Думаю, тепер ми повинні просити його напружити всі свої здібності й допомогти нам зійти туди, звідки ми прийшли.
Мушу визнати, що міркування Самерлі здалися мені цілком резонними. Навіть Челенджера вразила думка, що в разі ми не повернемось і не ствердимо його оповідання, вороги його не будуть посоромлені.
— З першого погляду проблема спуску уявляється страшенно трудною, — сказав він, — а, проте, я не припускаю, щоб розум людський не спромігся розв'язати її. Я ладний погодитись із нашим другом, що залишатися тут на довгий час тепер же — не слід, і що, може, незабаром нам доведеться конкретно поставити питання про повернення. Але я рішуче відмовляюся залишати Країну Мепла Вайта, доки ми, бодай би поверхово, не дослідимо її і не здобудемо чогось, що вдома стало би нам за речовий доказ до нашої доповіді.
Професор Самерлі незадоволено хмикнув.
— Ми загаяли вже два дні, — сказав він, — і знаємо географію плята не на багато краще як перед нашим приходом сюди. Ясно — все воно вкрите лісом, і для того, щоб пробитись крізь нього та уявити собі його топографію, потрібні місяці й місяці. Був би тут якийсь пік, справа стояла б зовсім інакше. Та ми бачимо, що ніяких піків немає, а місцевість, скільки кинути оком, знижується в напрямі від нас. Щодалі ми посувати-
