Пропозицій, більш-менш удалих було багато, але останнє слово сказав Челенджер.
— Воно може мати тільки єдине ім'я, — промовив він. — Ім'я людини, що відкрила його. Це — Край Мепла Вайта.
Так він і став Край Мепла Вайта, і цим ім'ям позначено його на мапі, що мені доручено її креслити. Гадаю, під такою назвою фігуруватиме він і в майбутніх атласах.
Тепер перед нами стояло невідкладне завдання тихомирно добутися в глиб цієї країни. Ми переконалися на власні очі, що тут живуть якісь невідомі істоти, а до того ж у нас був альбом Мепла Вайта, і рисунки в ньому провіщали з'явлення ще жахливіших і небезпечніших потвор. Що там мешкають люди і люди вельми злосливі, доводив кістяк, пронизаний бамбуковими стеблами. Він міг опинитися в такому становищі тільки тому, що хтось з силою скинув його згори. Отже, живучи на пляті під загрозою постійної небезпеки і не мавши змоги втекти, ми мусили вживати всіх застережних заходів, які підказав би Рокстонові його досвід. Разом із тим не могли ж ми спинитися тут, на грані цього таємничого світу, куди нас непереможно поривала цікавість і бажання виконати перейняте на себе доручення.
Ми затулили вхід до нашої фортеції купою колючих кущів і лишили під захистом її своє таборище з усіма запасами в ньому. Потім, ідучи берегом ручайця, що витікав з криниці і правив би нам за провідну нитку в разі повернення, ми безгучно й бережно рушили в невідоме.
З перших же кроків стало ясно, що тут на нас чекають дива. Ми йшли корчастим лісом, де росли незнані мені дерева, що їх Самерлі — найкращий ботанік
