геройство. Пам'ятаєте молодого француза, що минулого тижня полетів на бальоні? Лютувала буря, але день вилету був призначений, і він полетів. Вітром його за двадцять чотири години віднесло на тисячу п'ятсот миль, і бальон упав десь у Росії. Оце — людина, що могла б бути моїм ідеалом. Подумайте про жінку, яка кохає його, і про те, як повинні заздрити їй інші жінки. Оце те, чого прагну і я: щоб мені заздрили з-за мого чоловіка.
— І я зробив би так, аби потішити вас.
— Але це треба робити не тільки на потіху мені. Ви мусили були зробити так, бо не могли б зробити інакше; бо така вже ваша натура, бо чоловік, що сидить у вас, мусить знайти вихід своєму геройству. Ось, наприклад, коли ви минулого місяця описували вибух у Віганських копальнях, хіба ви не могли спуститись туди сами й подати допомогу потерпілим, дарма що ризикували задихнутись у вуглекислому газі?
— Та я й спускався.
— Ви ніколи не казали мені про це.
— Не було про що розводитись.
— А я й не знала. — Вона глянула на мене з дещо більшою цікавістю. — Це було сміливо.
— Мусів спуститись. Ви ніколи не напишите доброго звіту, як не відвідаєте особисто місця пригоди.
— Що то за прозаїчний мотив! Ви розвіяли всю романтику, яка оповивала ваш вчинок. Ну, та, незалежно від мотиву, я дуже рада, що ви спускались у копальні. — І вона простягла мені руку, але так ласкаво та поважно, що я міг тільки нахилитись і поцілувати її. — Може, я й дурненька жінка з дитячими витівками, але вони настільки поняли мене, що здихатись їх я не можу. Якщо я одружуся колись, то тільки з якоюсь славетною особою.
