— Таки Тобі зрадив його непомильний нюх, — сказав я.
— Це не його провина, — одмовив Холмс, знимаючи собаку з барильця й виходячи з ним із тартака. — Коли взяти на увагу, скільки креозоту провозиться Лондоном на протязі одного дня, то немає нічого дивного, що в одному місці сліди його перехрещуються. Бідний Тобі не заслуговує на лайку.
— Треба ще раз піти на те місце, я гадаю.
— Безумовно. До того ж це й недалеко. Ясна річ, собака був здивований, натрапивши на розі Лицарської площі на два сліди, що йшли в різних напрямках. Він випадково вибрав хибний. Тепер лишається простежити куди приведе другий.
То було зовсім не трудно. Повернувшися на площу, де він допустився помилки, Тобі оббіг круг неї і кинувся по новому сліду.
— Дивіться, щоб він не привів туди, звідки це барильце з креозотом вивезено, — перестеріг я.
— Я вже думав про це. Але Тобі біжить пішоходом, а возок везли брудом, Ні, тепер ми вже на вірному шляху.
Дорога спускалася до річки, проходячи через площу Белмонта і Принцеву вулицю. Од Брод-Стрита вона йшла просто до берега, коло якого стояла невеличка дерев'яна пристань. Тобі привів нас до самої річки й спинився, злегка гавкаючи та дивлячись на темну течію внизу.
— Нам не ведеться, — сказав Холмс. — Тут вони взяли човна.
Маленькі човники й барки лежали на березі або у воді. Ми підводили Тобі до кожного з них, але хоч він і обнюхав їх усі, та проте залишився спокийний.
