Добігши до муру, Тобі, голосно скиглячи, пройшов попід ним і нарешті спинився на розі, затіненому молодими буками. Там, де стикалися дві стіни, бракувало багатьох цеглин, і видко було, що цим місцем часто користувалися як перелазом. Холмс здерся на гребінь муру і, взявши від мене собаку, переніс його на той бік.
— А ось вам і сліди руки безногого, — сказав він, коли я й собі сп'явся на мур. — Бачите плями крови на білому тинкуванні. Яке щастя, що від учорашнього дня не було великого дощу. Тепер їх легко буде простежити, не зважаючи на те, що минуло вже двадцять вісім годин, як вони пройшли тут.
Мушу признатись, що мене взяв сумнів що до тої легкости, коли я згадав про величезний рух по шляхах до Лондону. Але сумніви мої незабаром зникли. Тобі, не вагаючись і з цілковитою упевненістю, ішов увесь час вперед. Очевидно, дух креозоту був міцніший за инші запахи.
— Не думайте, що мій успіх у даному випадку залежить виключно від того, що один із наших хлопців ступив у креозот, — сказав Холмс. — Я тепер маю стільки фактів, що міг би дійти тих же наслідків і иншим шляхом. Та цей шлях — найкоротший, і було б злочинством нехтувати ним. Правда, через це вся справа втрачає характер інтересної розумової задачі, якою вона обіцяла була стати, а я позбавляюся змоги набути слави, бо річ виходить дуже проста.
— Дуже непроста, — одмовив я. — Запевняю вас, Холмсе, я дивую з тих наслідків, що їх ви дійшли в цій справі. Мені особисто вона що-далі здається заплутанішою й незрозумілішою. Як, наприклад, могли ви з такою упевненістю списати того, з дерев'яною ногою?
— Дурниця, голубчику. Сама простота. Я не хочу