Містер Джейбз Вілсон засміявся глухим сміхом.
— Я думав був — ви хитріший, а тепер бачу, що, кінець-кінцем, тут немає нічого трудного.
— Мені часом здається, що я роблю велику помилку, пояснюючи свої міркування, — удався до мене Холмс, — і моя репутація ризикує зазнати фіяска, коли я буду такий щирий. Що, ніяк не знайдете об'яви, містер Вілсоне?
— Знайшов таки, — одповів той, відзначаючи своїм товстим червоним пальцем місце посередині шпальти. — Ось воно. З цього все й почалося. Почитайте тепер ви, пане.
Я взяв у нього газету і прочитав таке.
„До Товариства червоноголових.
На виконання волі покійного Езекії Гопкінса з Лебанона в штаті Пенсільванія, ПАСШ, утворюється другу посаду для члена Товариства з платнею в чотири фунти стерлінгів на тиждень за дуже легку роботу. Кожен чоловік з червоного кольору волоссям на голові, старший за двадцять один рік, в добрій пам'яті й при розумі, має право брати участь у конкурсі. Звертатись особисто в понеділок, об одинадцятій рано, до Денкена Роса в приміщенні Товариства — улиця Флоти, 7“.
— Що воно таке? — вихопилось у мене, коли я двічі перечитав незвичайну об'яву.
Розхитуючись у своєму кріслі, Холмс сміявся переривчастим сміхом, що було в нього ознакою доброго гумору.
— Це трапляється не що-дня. Га? — сказав він. — Ну, а тепер, містер Вілсоне, переходьмо до справи. Розкажіть нам про себе, про своє хатнє життя і про те, як ця об'ява вплинула на вашу долю. А ви, докторе, занотуйте перш за все назву газети та її дату.