Я зробив, як він казав, і зараз же почув їдкий дух живиці.
— Сюди він поставив ногу, вилазячи. Коли вже й ви простежили його, то для Тобі тут не буде ніяких труднощів. Тепер біжіть униз, спустіть собаку і дивіться на Блондена.
Поки я вийшов з будинку, Холмс був уже на даху, і я бачив, як він, неначе велетенський світляк, плазував уздовж краю покрівлі. Потім він зник з моїх очей за димарем, далі показався ще раз, тоді знову щезнув на тому боці. Обійшовши круг будинку, я побачив, що він сидить на одному з ріжкових виступів даху.
— Це ви, Вотсоне? — крикнув Холмс.
— Я.
— Оце саме те місце. Що то за чорна річ там унизу?
— Діжка для води.
— З покришкою?
— Так.
— Драбини ніде не видко?
— Ні.
— Бідний хлопець. Тут легко скрутити собі в'язи. А проте я мушу злізти тим шляхом, яким він сюди стеребкався. Ринва, здається, витримає. Спробуймо.
Чути було, як він намацував ногами ринву, а потім поволі вздовж муру почав спускатися ліхтар. Зручним стрибком Холмс опинився на діжці, а звідти зскочив на землю.
— Простежити його було не трудно, — сказав Холмс, натягуючи шкарпетки і взуваючись. — Черепиця порозхиталася там, де він ліз, а до того ж, поспішаючи, він упустив це, і мій діягноз, виходить, вірний, як кажуть лікарі.
