Він вивів мене в коридор.
— Оці всі несподіванки, — звернувся він до мене, — примусили нас забути про первісну причину нашої поїздки.
— Я тільки-но подумав про це, — відповів я. — Міс Морстен нема чого лишатися тут.
— Ні в якім разі! І ви мусите супроводити її. Вона мешкає в місіс Форестер у Долішньому Кембревелі. Це — близько. Я чекатиму на вас, якщо ви повернетесь. А, може, ви дуже втомилися?
— Аніже. Я думаю, що не заспокоюся, доки не розвідаюся більше в цьому химерному ділі. Я бачив чимало терпкого в житті, але, слово чести, пригоди цієї ночи остаточно знервували мене. Мені все ж таки охота, зайшовши вже так далеко, бути з вами до кінця цієї справи.
— Ваша присутність буде дуже корисна для мене, — одповів Холмс. — Ми будемо робити самостійно, а той Джонс нехай собі вигадує які йому завгодно дурні теорії. Коли проведете міс, я попрошу вас зайти на Пінчін Лейн № 3. Третій будинок праворуч належить набійникові опудал. Його прізвище — Шерман. У вікні побачите ласку, що держить у роті трусика. Постукайте старому Шерманові, привітайте його від мене і скажіть, що я прошу зараз же дати мені Тобі. А Тобі ви привезете з собою в кебі.
— Це — собака, я гадаю.
— Мішаної породи, з надзвичайно гострим нюхом. Я волів би мати допомогу Тобі скоріш, ніж усіх лондонських детективів.
— Я привезу його. Тепер — перша година. Якщо мені пощастить знайти свіжого коня, коло третьої я буду назад.
