— Все це дуже добре, — сказав я, — але справа стає тоді ще більш незрозумілою. А як же з помічником? Як він міг добутись до кімнати?
— А, той спільник? — промовив Холмс у задумі. — Це дуже інтересне питання — цей спільник. Завдяки йому й уся справа позбавляється характеру щоденної звичайности. По-моєму, той спільник одкриває нову сторінку в літописах злочинів у цій країні. Аналогічні випадки, пригадую, траплялися в Індії і, коли пам'ять не зраджує мене, в Сенегамбії.
— Але як же він увійшов сюди? — повторив я. — Двері були зачинені, вікно — на засуві. Хіба ж через комінок?
— Ґрати не пустять, — одмовив Холмс. — Я вже думав про це.
— То як же тоді? — настоював я.
— А ви все ж таки не слухаєте моїх порад, — похитав він головою. — Скільки разів казав я вам, що після того, як ви вилучите всі неможливі припущення, те, що лишається, нехай воно й здається неймовірним, мусить бути правда. Ми знаємо, що він не міг пройти ні через двері, ні через вікно, ані через комінок. Ми знаємо також, що він не міг заховатись і в кімнаті, бо тут немає догідного місця для цього. Отже…
— Він уліз через дах! — скрикнув я.
— Звичайно, що через дах. Він мусив був улізти через дах. Якщо ви ласкаво подержите мені лямпу, ми зараз же дослідимо оцю секретну кімнату на горищі, де вони знайшли скарби.
Холмс приставив до отвору драбину, вліз на горище, а потім узяв у мене лямпу й тримав її, поки я не приєднався до нього.
Кімната, де ми опинилися, мала шість футів на десять. За стелю їй була покрівля будинку. Меблів там
