списати і, я сказав би, прикрасити чимало моїх нікчемних пригод.
— Як на мене, то всі вони були дуже цікаві, — одмовив я.
— А оце от містер Джейбз Вілсон почав був розповідати історію, що й мені здається аж надто чудернацькою. Мабуть, ви, містер Вілсоне, ласкаво повторите ваше оповідання. Прошу про це не лише в ім'я доктора, який не чув її початку, але й для себе самого. Історія, справді, вельми дивна, і я хотів би довідатись за найменші її дрібниці. Знайомлячись з будь-якою справою, я звичайно з кількох подробиць угадую дальший хід подій, бо події ті подібні до тисячі инших випадків, що зараз же навертаються мені на пам'ять. Мушу, проте, признатися: ваша справа, наскільки я її знаю, цілком своєрідна. Принаймні, я не пригадую нічого схожого з нею.
Тілистий клієнт, немов запишавшися, випнув груди й видобув з бокової кешені свого пальта засмальцьовану, побгану газету. Поки він, розстеливши її на колінах і нахиливши голову, розглядав колонку об'яв, я пильно вдивлявся в нього, намагаючись зробити деякі висновки з його зовнішнього вигляду.
Та спостереження мої дали мені небагато. Наш одвідач мав усі ознаки типового англійського дрібного крамаря — опасистого, вайлуватого і чваньковитого. На ньому були широкі сірі штани з недорогої матерії, погано почищений розстебнутий чорний сурдут і кортова камізелька з важким мідяним ланцюжком, на якому, замість брелока, висіла квадратна металева бляшка. Обшмульганий капелюх і стареньке пальто з пошкарубілим оксамитовим коміром лежали на стільці поруч. Загалом, як не рахувати гарячого кольору волосся на
