— А, доктор! Га! — запально скрикнув той. — Єсть у вас стетоскоп? Чи не можу я просити вас зробити мені ласку? Моє серце щось дуже непокоїть мене, і я був би вам надзвичайно вдячний… Аортальна хлипавка ще так-сяк, а ось як я хотів би знати вашу думку про мітральну хлипавку.
Я вислухав його серце і не виявив ніякої хороби, хоч він і тремтів увесь од ніг до голови чи то з переляку, чи то збуджений чимсь.
— Серце цілком нормальне, і вам нема чого хвилюватись, — заспокоїв його я.
— Не сердіться на мене, міс Морстен, — одразу повеселішав він. — Я — нещасна людина, і ті хлипавки ввесь час клопотали мене. Страшенно радий, що помилявся. Якби ваш батько, міс Морстен, звертав більш уваги на своє серце та уникав зайвих хвилювань, він жив би ще й досі.
Я ледве втримався, щоб не дати йому ляпаса за такий грубий і нечулий натяк у такому делікатному питанні. Міс Морстен пополотніла і мало не впала.
— Я так і знала, що тато помер, — промовила вона.
— Я можу розказати вам усе, — похопився Шолто. — Навіть більше — я можу відшкодувати вас. І відшкодую, хоч що там казатиме брат Бартоломей. Дуже радий, що ваші приятелі супроводять вас. Не лише тому, що вони охороняють вас, але й через те, що вони будуть свідками моїх слів і моїх вчинків. Нас троїх брат Бартоломей не залякає. Аби тільки не було сторонніх — ні поліцаїв, ні шпигів. Ми можемо порозумітись і сами, без втручання чужих. Ніщо не лякає брата Бартоломея так, як оголоска.
Він сів на низенький тапчан і перебігав по нас своїми короткозорими, ясноблакитними очима.
