— Вона думає инакше. Про мою, в усякому разі, цього сказати аж ніяк не можна. Я, принаймні, не уявляю собі нічого незвичайнішого й незрозумілішого, як те становище, в якому я оце опинилася.
Холмс потер руки, і очі йому заблищали. Він нахилився вперед, і на його чисто поголеному, гострому, як у сокола, обличчі з'явився вираз зосередженої уважности.
— Перекажіть нам, прошу, вашу справу, — діловим тоном промовив він.
Я почував себе ніяково.
— Вибачте, — перепросив я, підводячися з крісла.
Молода жінка рухом руки затримала мене.
— Якщо ваш друг згодиться залишитися, він зробить мені величезну послугу, — сказала міс Морстен.
Я знову сів.
— Коротко кажучи, обставини справи такі, — вела вона далі. — Мій батько служив старшиною в одному з індійських полків і, коли я була ще зовсім маленька, виправив мене додому. Моя мати померла, і в Англії я не мала жодних родичів. Він оддав мене до одного з найкращих пансіонів у Едінбурзі, де я й перебувала до сімнадцяти років. Року 1878 батько, тоді вже капітан, дістав дванадцятимісячну відпустку і вирушив до Англії. З Лондону він телеграфував мені, що все гаразд, і просив негайно приїхати до нього — в Ленгемський готель. Прибувши до Лондону, я зараз же подалася до цього готелю, але там мені сказали, що він вийшов минулої ночи і відтоді ще не повертався. Я чекала на нього цілий день, а ввечері, з поради адміністрації готелю, повідомила поліцію і наступного ранку вмістила об'яву по всіх газетах. Розшук не дав ніяких наслідків, і від того дня й дотепер я не чула про свого безщасного