Минулого тижня мені довелося подати пораду Франсуа ле Війяру, що — як ви, мабуть, знаєте — останнім часом став помітно визначатися з-поміж французьких детективів. Він швидко орієнтується, що властиво кельтській расі, але йому бракує точних знань, конче потрібних, щоб досконало опанувати мистецтво розшуку. Справа була звязана з духовною й показувала кілька досить інтересних моментів. Мені пощастило нагадати йому два аналогічні випадки — один у Ризі року 1857, а другий в Сен-Луї в 1871 році, і вони скерували його на вірну путь. Ось лист, що я одержав цього ранку, де він дякує мені за поміч.
І Холмс поклав на стіл пожмаканий аркуш закордонного паперу. Кинувши на нього оком, я побачив силу запальних виразів — „magnifiques“, „coups-de-maître“ та „tours-de-force“, що свідчили про надпорив екстатичного француза.
— Він пише так, як учень до свого навчителя, — зауважив я.
— О, він, мені здається, складає завелику ціну моїй допомозі, — байдуже промовив Холмс. — Він і сам має не аби-які здібності, і з трьох потрібних для ідеального детектива прикмет у нього єсть дві. Він уміє спостерігати і робити висновки. Ну, а знання прийде згодом. Тепер він перекладає французькою мовою мої невеличкі праці.
— Ваші праці?
— Та хіба ж ви не знаєте? — засміявся Холмс. — Адже я согрішив і написав кілька монографій у технічних питаннях. Оце, наприклад: „Ріжниця між попелом тютюну різних сортів“. Тут я перелічую сто сорок відмін цигаркового, сигарного й люлечного тютюну і даю малюнки в фарбах для попелу кожного з них. З цим питанням раз-у-раз спіткаєшся, вивчаючи карні злочини,
