у Французького банку. Стало відомо, що нам не довелося навіть розпаковувати гроші, і вони ще й досі лежать тут. У коші, що підо мною, дві тисячі наполеондорів, перекладених олив'яними бляшками. Металевий запас у нас набагато перевищує норму, потрібну для окремої філії, і ми — директори — дістали за це догану від правління.
— І цілком правильно! — сказав Холмс. — Ну, а тепер час обміркувати план нашого поводіння. Думаю що за годину справа дійде свого верху. Тимчасом, містер Мериведзере, треба насунуть задвижку на ліхтар.
— І сидіти в темряві?
— Боюся, що так. Я спершу думав, що нам пощастить зіграти робер і узяв з собою карти, та бачу тепер, що ворожі готування зайшли задалеко, і ми не можемо ризикувати, сидячи при світлі. Перш над усе маємо вибрати позиції. То — нарід зважливий, і, коли ми не будемо обережні, вони можуть понаробити нам чимало клопоту, дарма, що ми застукаємо їх розполохом. Я стану позад цього коша, а ви заховайтесь за тими. Коли я напрямлю світло на них, хапайте; а якби їм заманулося стріляти, вбивайте їх без жалю, Вотсоне.
Поклавши револьвера з одведеним курком на дерев'яний ящик, я сам скандзюбився позад ящика. Холмс насунув на ліхтар задвижку — і нас обняв морок, такий цілковитий морок, якого я ніколи не знав доти. Тільки дух гарячого метала свідчив про те, що ліхтар ще не загас і слушного часу спалахне світло.
— У них лише один вихід, — прошепотів Холмс, — через будинок на Кобурзькому сквері. Сподіваюся, ви зробили те, про що я вас просив, Джонсе.
— Так. Коло дверей там стоїть інспектор і двоє поліцаїв.
