— Палити, — була відповідь. — Це задача на три люльки, і я проситиму вас протягом п'ятдесяти хвилин не розмовляти зо мною.
Він скандзюбився в кріслі, піднісши коліна до свого соколиного носа й заплющив очі, а чорна глиняна люлька надавала всій його постаті вигляду якогось дивовижного птаха. Я подумав був, що він заснув, і собі почав уже куняти, коли Холмє скочив з крісла з рухом людини, що розвязала загадку, і поклав люльку на доску камінка.
— Сьогодні вдень у Сент-Джемсовій залі грає Сарасате, — сказав він. — Як ви, Вотсоне? Чи можуть ваші пацієнти дати вам спокій на кілька годин?
— Сьогодні я вільний. Та й взагалі, ви знаєте, практика не переобтяжує мене.
— Тоді беріть капелюха — і рушаймо. Я хочу насамперед пройти по Сіті. Дорогою ми й поснідаємо. В програмі, здається, буде переважно німецька музика. Вона мені більш до вподоби, ніж французька, або італійська, бо примушує замислюватись, а мені саме це й треба. Ходім!
Ми проїхали метрополітеном до Олдерсгейта і, пройшовши трохи, вийшли на Кобурзький сквер, місце одної з дій в чудній історії, яку нам розповіли ранком. Це була невеличка площа, оточена брудними двоповерховими будинками. Манюсінький муріжок, порослий лабуззям, і кілька купок зав'ялих лаврових кущів посередині площі вперто змагалися з пройнятим димом повітрям. Три визолочені кульки й коричнева вивіска з написаним білими літерами „Джейбз Вілсон“ на наріжному будинкові вказували на місце, де провадив свої операції наш червоноголовий клієнт. Шерлок Холмс, ставши проти будинка і схиливши на бік голову, уважно
