сказав лише, що, мабуть, я одержу якесь повідомлення почтою. Та це мало чого дасть, містер Холмсе. Я не хочу втрачати без боротьби таку посаду. Мені переказували, що ви не відмовляєтесь допомагати порадою бідним людям, що потребують помочи, і ось прийшов до вас.
— І дуже розумно зробили, — схвалив Холмс. — Ваш випадок виключно цікавий, і я з насолодою розглянуся в ньому. Те, що ви мені розказали, може, на мою думку, спричинитися до важливіших, ніж здається з першого погляду, наслідків.
— Хіба ж вони й тепер не важливі? Я ж бо втрачаю чотири фунти що-тижня.
— Вам особисто, — зауважив Холмс, — я гадаю, немає підстав мати храп на це чудернацьке товариство. Навпаки, ви тепер багатші на тридцять фунтів, не рахуючи глибоких знань що до кожної речи, яка починається з літери А. Отже ви нічого не втратили.
— Ні, сер. Але я маю дізнатися про них і про те, для чого вони взяли мене на жарт, як то був жарт, і жарт дуже дорогий, бо він коштував їм тридцять два фунти.
— Ми спробуємо з'ясувати все це. Тільки спочатку два-три запитання, містер Вілсоне. Той помічник ваш, що звернув вашу увагу на об'яву в газеті, як довго служив він у вас?
— Перед тим — коло місяця.
— А як він вступив до вас?
— В наслідок об'яви.
— Він був єдиний кандидат?
— Ні, їх було коло дванадцятка.
— А через що ви спинилися на ньому?
— Він був дуже спритний і згоджувався на нижчу платню.
