— А тепер? — Холмс підніс руку.
— Беллерет.
— Правильно. То й було слово, що його пробурмотів поранений, але син розібрав лише останній склад. Очевидно, старий хотів вимовити ім'я вбивці. Такий-то з Беллерету.
— Це просто чудово!
— І надзвичайно просто. Як бачите, задачу вже дуже спрощено. Третій істотний пункт, як вважати свідчення сина за правдиве, був той сірий плащ. Отже, від домислів ми переходимо до цілої виразної постати австралійця з Беллерету з сірим плащем.
— Вірно!
— І людини, що мешкає тут же, бо до ставка можна добутися тільки або з Гасерлейської ферми, або з маєтка містера Тернера, куди навряд чи міг би пройти чужинець.
— Безперечно.
— Тепер згадайте нашу сьогоднішню подорож. Дослідивши ґрунт, я виявив найдрібніші деталі що до особи злочинця і розповів про них тому дурникові Лестрейдові.
— В який же спосіб спромоглися ви їх виявити?
— Ви знаєте мою систему. Вона полягає у спостереженні дрібниць.
— Я думаю, що про зріст ви здогадалися з розміру його кроків і величини ступнів, що залишилися від чобіт.
— Чобіт дуже оригінальної форми.
— А шкутильгання?
— Витиски від правої ноги скрізь були глибші за витиски від лівої. Він більше наполягав на неї. Чому? Та через те, що шкандибав. Він був кривий. Однаково легко далося бачити, що він був лівша. Пригадуєте, як
