Як ви не можете зробити нічого кращого і лише глузуватимете з мене, я ліпше звернуся кудись инде.
— Ні-ні! — запротестував Холмс, запрошуючи його знову сісти. — Мені зовсім не охота упускати із рук вашу пригоду. Вона надзвичайно своєрідна і має освіжити мене. Тільки, не сердьтесь, у ній єсть деякі кумедні риси. Скажіть, будь ласка, що ж ви зробили, знайшовши на дверях цю об'яву?
— Я просто отетерів, сер, і не знав, що його робити. Потім я удався до урядових органів, але ніхто там не знав нічого. Нарешті, я пішов до домовласника-бухгальтера, що мешкає на першому поверсі, і просив його розповісти мені все, що йому відомо про долю Товариства червоноголових. Та він, як виявилося ніколи й не чув за таку організацію. Коли я спитав, хто такий містер Денкен Рос, домовласник сказав, що вперше чує його ім'я.
— Та джентлмен, — кажу, — з четвертого номера.
— Отой з червоною головою?
— Так.
— А, так то Вільям Морис. Це адвокат, що знимав у мене кімнату, поки ремонтували його помешкання. Він учора виїхав.
— Де можна знайти його? — питаюся.
— В його новій конторі. Він залишив мені й адресу. А, ось вона: „Вулиця короля Едварда, 17“.
— Я пішов туди, містер Холмсе, але там міститься фабрика штучних колінних чашечок, і ніхто не знає ні Вільяма Мориса ні Денкена Роса.
— А що ви зробили після того? — спитав Шерлок Холмс.
— Я повернувся додому і думав порадися з моїм помічником, але той нічим не міг допомогти мені. Він
